fbpx

Замість залізних мисок – повага

Марина Говорухіна, PR-менеджер Міжнародного благодійного фонду «Давай допоможемо», розповідає «Громадському радіо» про програму «Гідна старість» (ведучі – Ірина Славінська, Лариса Денисенко). «Ми хочемо, щоб люди відчули, що старість буває різною. Якщо відношення до старості зміниться, почне змінюватися і ситуація в будинках для людей похилого віку», – стверджує вона.

Як забезпечити гідну старість самотнім людям? Знайомимося з благодійним фондом «Давай допоможемо» і їх програмою «Гідна старість».

Лариса Денисенко: Нещодавно у соцмережах стартував флешмоб «Гідна старість», він полягав у тому, що люди фантазують на тему власної старості, розуміють, що є фантазії, а що – реальний світ, у якому люди похилого віку можуть жити в будь-яких умовах. Чи достатньо благодійних проектів, які підтримують самотніх і літніх людей? І про що проект «Гідна старість»?

Марина Говорухіна: Я знаю не так багато проектів, які б дійсно підтримували літніх людей і працювали з ними. Коли ми почали працювати з людьми похилого віку, думали, що потрібен проект, який буде робити реальні кроки, щоб змінити життя людей у будинках для людей похилого віку.

Дійсно, люди часто не можуть за себе попросити, часто це лежачі дідусі й бабусі, яким дуже потрібна увага, з ними працює персонал, який отримує мінімальну зарплату, і він не може надати достатній рівень уваги і турботи.

Ми у фонді впевнені, що насправді країна, у якій поважають старість, не може допустити того, щоб люди похилого віку жили в жахливих умовах. Ми не раз були у будинках престарілих, постійно опікуємося ними.

Ірина Славінська: А скільки їх в Україні?

Марина Говорухіна: По Україні я не можу сказати точні дані, але у нас 12 закладів в Київській області, в яких знаходиться 591 осіб. Ми їздимо до них, бачимо умови.

Перше – запах. Дуже часто там стоять дерев’яні ліжка, часто лежачим бабусям і дідусям держава виділяє на день таке фінансування, що можна дозволити тільки два памперси. Тому є запах, ліжка дуже часто мокрі.

Одне із завдань програми «Гідна старість» – поміняти ліжка на металеві, з хорошим матрацом і спеціальною підстилкою, щоб бабусі й дідусі могли себе комфортно почувати. Також ми хочемо встановити кнопку виклику персоналу. Дуже часто бабусі й дідусі, знаючи, як мало цього персоналу, не можуть покликати на допомогу.

Ми хочемо замінити залізні миски і чашки на склокерамічні, які не б’ються. І ми вже почали це робити. Хочемо закупити санітарні та побутові засоби, зробити косметичний ремонт у приміщеннях. Я зараз говорю тільки про будинки для людей похилого віку в Київській області – це пілотний проект.

Лариса Денисенко: Де прописано, що посуд повинна бути залізною? Або не прописано, а люди виходять з міркувань, що вона не б’ється?

Марина Говорухіна: Я не можу сказати, з яких міркувань виходили. Я можу сказати, що практично скрізь, де ми були, коли бабусі і дідусі їдять, чуєш скребіт ложки об миску. Це пригнічує. І тих, хто приходить, і самих бабусь і дідусів. І ми вже почали це міняти.

Лариса Денисенко: Якщо говорити про тривожні кнопки, у будинках для людей похилого віку немає цієї системи?

Марина Говорухіна: У наших закладах Київської області немає подібної системи. Більше того, ми зараз ще думаємо над доповненням до проекту. Може бути так, що поставлять кнопку, але людей багато, а медсестра одна. Можливо, ми будемо збирати гроші на додатковий персонал, який буде приходити і допомагати медсестрі.

Якщо відношення до старості зміниться, почне змінюватися і ситуація у будинках для людей похилого віку.

Лариса Денисенко: Наскільки наше законодавство лояльне до таких форм працевлаштування, чи можуть директори пансіонатів укладати зі сторонніми людьми договори за плату, яка буде йти з іншого джерела?

Марина Говорухіна: Ми зіткнулися зі складністю, що з українським законодавством можуть бути нюанси. Бухгалтерія і юристи вивчають, як це правильно оформити, щоб укласти в рамки українського законодавства.

Ірина Славінська: Як і де можна доєднатися до кампанії зі збору коштів?

Марина Говорухіна: Найпростіше зробити це на сайті фонду «Давай допоможемо», люди можуть ознайомитися з усіма проектами, вибрати, на що вони хочуть допомогти. І зробити це можна в два кліки.

Лариса Денисенко: Чи є у літніх людей доступ до книг, чи проводяться заходи?

Марина Говорухіна: В основному дозвіллям людей похилого віку у будинках престарілих займаються благодійники. Наприклад, у нашому фонді є проект Волонтерчики: діти приїжджають до бабусь і дідусів, спілкуються з ними, дарують подарунки.

Коли людина переступає поріг будинку престарілих, вона має можливість соціалізуватися. Це може продовжити їй життя, зробити його більш якісним.

Одне із завдань фонду – щоб люди могли і навіть хотіли жити у старості в будинку для літніх людей, де їм буде добре, комфортно, де вони можуть отримати розваги, спілкування, де їм буде дійсно затишно і тепло.

Ірина Славінська: Будинок пристарілих сьогодні асоціюється зі стигматизованою практикою, вона пов’язана і з якимись сімейними традиціями, а не тільки зі способом життя: діти кинули, або люди не завели собі сім’ю.

Лариса Денисенко: Як це можна міняти?

Марина Говорухіна: Треба міняти ставлення до старості. Зараз старість – щось негативне. Це те, з чим не дуже часто хоче працювати бізнес: «діти – інвестиція в майбутнє, а що ці старі нам дадуть».

Але це не пожертва, а інвестиція у свою старість. Ніхто не знає, як у нас складеться ситуація. А коли в країні є шанобливе ставлення до старості, це може змінити ситуацію.

Ми не хочемо виходити до людей і говорити, щоб вони пожаліли «нещасних дідусів і бабусь». Людям вистачає негативу. Ми хочемо зробити щось позитивне, щоб люди відчули, що старість буває різною.

Лариса Денисенко: Що потрібно людям, які зараз знаходяться в будинках для людей похилого віку?

Марина Говорухіна: Один їз пунктів нашої програми – робота з персоналом. Персонал не відчуває цих людей клієнтами – це чергові бабусі і дідусі, яких іноді сприймають як річ або перешкоду. Потрібно працювати з персоналом, навчати його, знайомити з кращим досвідом. Ми збираємося привозити тренерів з країн ЄС, щоб вони розповіли, як все це робити. Але держава повинна звернути увагу і на їх зарплати.

Лариса Денисенко: Скільки персоналу приходиться на людей?

Марина Говорухіна: У різних будинках престарілих по-різному. У деяких є багато людей і мало персоналу, в деяких протилежна ситуація. Але проблема у персоналі існує, ми про це говоримо і будемо збирати гроші, щоб вирішувати це питання.

Фото і відео: Громадське радіо