178 щирих та відкритих посмішок зустрічають нас. Бачать вперше, але вже готові обійняти та взяти за руки, тому що вони такі недолюблені рідними батьками. Тут зустрічаєш різних діток, підлітків і навіть дорослих. Потрапляють у цей заклад з 5 років, всі інваліди і залишаються там до 35 років. 
Дуже важкі діагнози можна побачити серед діток – це синдром Дауна, ДЦП, водянка голови та інші. Це діти, що здатні пересуватись самостійно, вони дуже дружні, захищають та підтримують один одного. Старші вихованці виконують суспільні справи інтернату – вони із задоволенням піклуються про свої маленькі огороди, сади, теплицю, а саме цікаве в інтернаті зробили клас, де можна шити всілякі дрібнички, ліпити з глини, вишивати, розписувати дощечки – це дуже допомагає діткам з ДЦП розвивати моторику ручок. Є у хлопців і футбольна команда, вони ставлять спектаклі і дуже-дуже раді гостям! Для них наша увага безцінна, а для нас безцінні їх посмішки.
Основний біль цього інтернату – це відділення №4 (Інваліди 4 категорії), де знаходиться 22 дитини, що прикуті до ліжка, без шансу на одужання і повноцінне життя. Нянечки дійсно стараються добре піклуватися про таких діток, кожні півгодини вони перевертають діток, щоб не було пролежней, обережно годую і стараються обійняти хоча б інколи подарувавши їм тепло, щоб вони знали, що вони не покинуті і потрібні комусь.
Познайомилися з 15-річним Стасіком, він розумово відсталий, мама навідує його раз на рік. Він так просив, щоб мама хоча б раз щось йому подарувала на день народження, але приходить з порожніми руками і на 5 хвилин раз на рік…. Можливо наступного року ситуація повториться. Проте, нянечка в інтернаті, яка виховує Стасіка багато років, як мама, не забуває про його день народження та подарунок і майже кожного дня приносить йому домашні котлетки та солодощі. Ось так хвора дитина не потрібна рідній матері, проте потрібна абсолютно чужій жінці…
Інша історія в інтернаті, коли подружжя всиновило маленького Максимку, все йшло добре, але з часом у нього виявили розумову відсталість. Чоловік сказав жінці повернути ЦЕ в інтернат, як він висловився, або ж він піде. І жінка вибрала присвятити своє життя маленькому хворому Максимці, чоловік пішов з сім’ї. Таких історій чуєш так багато і просто не хочеться вірити в такі жахи, але потрібно не забувати, скільки і добрих людей можна зустріти на шляху.
Заклад залишив дуже гарні та теплі враження, будівля дуже старенька з 1965 року тут дитячий буд
инок – інтернат, все дуже старе і потребує ремонту. Особливо вразила маленька церква, яку персонал сам розписав разом з дітками, тут кожної п’ятниці проходить служба і діти самі приходять і слухають проповіді, знають молитви, підспівують і часто задають питання священику. В цій кімнатці два стареньких вікна, які не закриваються від поважного віку і зимою всі дуже мерзнуть, а гарні розписи від холоду просто відпадають. Плануємо поставити новенькі вікна, щоб діткам було комфортно та в теплі слухати проповіді.
Цього разу ми вирішили зробити один експеримент і взяти у інтернат з собою двох діток Андрія та Алсу. Вони дійсно перейнялися хворими в інтернаті і дуже допомагали нам. Пропонуємо започаткувати програму маленьких волонтерів, нехай вони з дитинства вчаться допомагати тим людям, які цього дійсно потребують. Попереду багато роботи, приєднуйтесь до нас!