fbpx

Відкриті серця

178 щирих та відкритих посмішок зустрічають нас. Бачать вперше, але вже готові обійняти та взяти за руки, тому що вони такі недолюблені рідними батьками. Тут зустрічаєш різних діток, підлітків і навіть дорослих. Потрапляють у цей заклад з 5 років, всі інваліди і залишаються там до 35 років. Дуже важкі діагнози можна побачити серед діток – це синдром Дауна, ДЦП, водянка голови та інші. Це діти, що здатні пересуватись самостійно, вони дуже дружні, захищають та підтримують один одного. Старші вихованці  виконують суспільні справи інтернату  – вони із задоволенням піклуються про свої маленькі огороди, сади, теплицю, а саме цікаве в інтернаті зробили клас, де можна шити всілякі дрібнички, ліпити з глини, вишивати, розписувати дощечки – це дуже допомагає діткам з ДЦП розвивати моторику ручок. Є у хлопців і футбольна команда, вони ставлять спектаклі і дуже-дуже раді гостям! Для них наша увага безцінна, а для нас безцінні їх посмішки.


Основний біль цього інтернату – це відділення №4 (Інваліди 4 категорії), де знаходиться 22 дитини, що прикуті до ліжка, без шансу на одужання і повноцінне життя. Нянечки дійсно стараються добре піклуватися про таких діток, кожні півгодини вони перевертають діток, щоб не було пролежней, обережно годую і стараються обійняти хоча б інколи подарувавши їм тепло, щоб вони знали, що вони не покинуті і потрібні комусь.

Познайомилися з 15-річним Стасіком, він розумово відсталий, мама навідує його раз на рік. Він так просив, щоб мама хоча б раз щось йому подарувала на день народження, але приходить з порожніми руками і на 5 хвилин раз на рік…. Можливо наступного року ситуація повториться. Проте, нянечка в інтернаті, яка виховує Стасіка багато років, як мама, не забуває про його день народження та подарунок і майже кожного дня приносить йому домашні котлетки та солодощі. Ось так хвора дитина не потрібна рідній матері, проте потрібна абсолютно чужій жінці…

Інша історія в інтернаті, коли подружжя всиновило маленького Максимку, все йшло добре, але з часом у нього виявили розумову відсталість. Чоловік сказав жінці повернути ЦЕ в інтернат, як він висловився, або ж він піде. І жінка вибрала присвятити своє життя маленькому хворому Максимці, чоловік пішов з сім’ї. Таких історій чуєш так багато і просто не хочеться вірити в такі жахи, але потрібно не забувати, скільки і добрих людей можна зустріти на шляху.

Заклад залишив дуже гарні та теплі враження, будівля дуже старенька з 1965 року тут дитячий будинок – інтернат, все дуже старе і потребує ремонту. Особливо вразила маленька церква, яку персонал сам розписав разом з дітками, тут кожної п’ятниці проходить служба і діти самі приходять і слухають проповіді, знають молитви, підспівують і часто задають питання священику. В цій кімнатці два стареньких вікна, які не закриваються від поважного віку і зимою всі дуже мерзнуть, а гарні розписи від холоду просто відпадають. Плануємо поставити новенькі вікна, щоб діткам було комфортно  та в теплі слухати проповіді.

Цього разу ми вирішили зробити один експеримент і взяти у інтернат з собою двох діток Андрія та Алсу. Вони дійсно перейнялися хворими в інтернаті і дуже допомагали нам. Пропонуємо започаткувати програму маленьких волонтерів, нехай вони з дитинства вчаться допомагати тим людям, які цього дійсно потребують. Попереду багато роботи, приєднуйтесь до нас!