fbpx

Переможниці творчого конкурсу «Як я зустрів вашу бабусю» отримали солодкі подарунки

До Дня всіх закоханих Міжнародний благодійний фонд «Давай допоможемо» ініціював творчий конкурс «Як я зустрів вашу бабусю» і закликав користувачів мережі Facebook розповісти історії знайомства та кохання своїх літніх родичів.

Ми отримали від вас багато теплих і душевних історій. Дві з них настільки нас зворушили, що ми не змогли вирішити, кому віддати перевагу і відзначили обох авторів.

Переможниці конкурсу «Як я зустрів вашу бабусю» – Ольга Цвинтарна з Києва та Євгенія Захарченко з Кропивницького. Обидві авторки отримали смачні подарунки «від бабусі».

Пропонуємо вашій увазі ці дві історії, які неможливо читати без емоцій.

16722372_426768307669368_6289183475911155955_oЄвгенія Захарченко: «Моя двоюрідна бабуся була гастарбайтером в Австрії. Хазяї, в яких вона працювала, були добрими до неї. У них не було своїх дітей, тому до 16-річної працелюбної сільської дівчинки Ірини вони ставилися добре: дарували тканину на сукні і золоті прикраси. У цьому населеному пункті був табір для військовополонених, у ньому був серед полонених дідусь Степан з Польщі. Бабусі він дуже подобався. Щодня місцевим мешканцям необхідно було здавати по відру молока. Коли не вистачало до повного, бабуся добивала водою, аби піти і побачити дідуся. Бабуся носила йому хліб, іноді цукор. Коли полонених визволили американці, у них була можливість поїхати до Польщі, але вони вирішили поїхати в Україну, на Чернігівську область у Коропський район. До самої смерті дідусь Степан ніколи не палив, не пив, був зразковим господарем. Вони дуже кохали один одного. І завжди усюди ходили разом. Коли дідусь помер, бабуся не пережила цього і невдовзі пішла за ним».

 

16976187_10210098408349256_1454212632_nОльга Цвинтарна: «В мене є чудова історія. Мого дідуся взяли у полон німці та везли з дому, з Донбасу, на захід до Німеччини на потязі разом з іншими полоненими. Потяг зробив зупинку у західній частині України. Полонених вивели. Біля них ходили конвоїри з кулеметами, та мій дідусь разом із своїм другом наважились, коли охорона на мить відвернулась, приєднатися до групи дівчат, які несли якісь важкі сумки. Дідусь та його друг підхопили ту ношу і спокійно продовжили йти з дівчатами, так ніби вони були разом. Німці справді не помітили, що то не місцеві, а їхні полонені. Серед тих дівчат була моя бабуся».

Оточіть своїх стареньких родичів увагою та любов’ю. І не забувайте про тих, хто цього позбавлений. Допомагайте самотнім бабусям і дідусям, долучайтеся до програми «Гідна старість».